Поселення
відоме з XV століття. Утворилося від злиття трьох хуторів - Петриків, Максимів,
Могилюків. Їх ще іменували Могилянські хутори і можливо тому, що на околиці
було багато могил-курганів. Під час їх розкопок було виявлено поселення
трипільської культури (ІІІ тисячоліття до н.е.) та курган доби бронзи (ІІ
тисячоліття до н.е.).
За
переказами село належало графу Потоцькому, а потім перейшло у власність
А.Підгорському, а в 1863р. - до барона Гінцбурга. У 1859 р. на північній
околиці села збудовано цукровий завод. Належав він Товариству Могильненського
цукрового заводу, основний капітал якого на 1914 р. складав 2.000.000 крб.,
запасний - 136678 крб. Директором заводу у 1914 р. був Е.П.Заблудовський. На
заводі працювало 584 робітники, знаходилось 12 парових двигунів загальною
потужністю 250 к/с, а також 2 котли Меньє і 7 Ферб.
Перший
дерев'яний храм збудовано у 1754 р. на честь Покрови Пресвятої Богородиці. У
1869 р. споруджено цегляну церкву "в память дарования свободы крестьянам
от крепостной зависимости". Ця споруда зводилась із спеціально
виготовленої цегли на віки. її метрові, а подекуди і півтораметрові стіни,
завершувались угорі банями з позолоченими хрестами. У 1934 р. у цю святиню
увірвався сатанинський смерч. Було знято куполи з хрестами, скинуто і розбито
дзвони, а все церковне майно розграбоване. Знищено церковні книги, де протягом
майже 200 років велися записи хрещення новонароджених і вінчання молодожонів.
У 80-х роках
представники влади виношували плани розібрати приміщення церкви. Прибула з
графітового комбінату потужна техніка. Але стіни виявились надміцними і
руйнації не піддались. Був намір застосувати піротехнічні засоби. Та цьому не
судилося збутися. В 1989 р. відновлено роботу храму. У 1997 році його віднесено
до переліку пам'яток архітектури.
Церковнопарафіяльна школа відкрита у 1866 році. Священик і псаломщик
навчали дітей Закону Божому, писати, рахувати, церковним пісне співам. Із
збільшення населення у 1895 р. збудували нову церковнопарафіяльну школу.
У 1920 р.
створено комнезам, а через два роки - трудову сільськогосподарську спілку
"Господар". У 1923 р. почала діяти артіль "Плуг". Під час
колективізації створюються колгоспи "Політвідділ",
"Трактор", "Комунар". Через відсутність техніки праця в
господарствах залишалася малоефективною. І тільки з будівництвом Могильненської
МТС у 1938 р., почалось поступове піднесення колгоспів.
734 жителі
села брали участь у Великій Вітчизняній війні, з них загинуло 363, нагороджено
орденами і медалями 368 чоловік. Уродженці Могильного Д.І.Осатюк і Ф.С.Костюк
удостоєні звання Героя Радянського Союзу. Воїнам-визволителям у 1954 р.
споруджено пам'ятник.
Інтенсивно
відбудовувалось село у повоєнні роки. Розвивались рослинницька і тваринницька
галузі колгоспу "Зоря комунізму" і Могильненського відділка радгоспу.
Велика група хліборобів і тваринників нагороджена орденами і медалями. А
головному агроному радгоспу Л.С. Кравченку присвоєно звання Героя Соціалістичної
Праці.
У 70-х роках минулого століття було збудовано комплекс по відгодівлі ВРХ і комбікормовий завод. Під час здійснення земельної реформи ліквідовано радгосп і колгосп. Нині тут діють ПСП "Славутич" і ЗАТ "Інвестагросервіс". Обробляють землю також фермерські господарства і одноосібники.
